Блог бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Пролітають роки, довго тягнуться миті...
Скільки їх відійшло, скільки вже пережито.
Забувається зле, марнослав’я минає,
Залишається те, що серця зігріває.

Непомітно зерно засівається в душі – 
Вчителі – сіячі, а рілля – їхні учні.
І отак – без кінця, і отак – день за днем
Йдуть за плугом вони віковічних проблем.
...
Ми вклоняємось Вам за усі покоління, 
За зернину в душі, за проросле насіння.

(Олеся ОВЧАР)